31. Беручи до уваги, що позитивне зобов’язання у цій сфері полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 36), Суд має визначити, чи вжили національні органи влади достатні заходи для виконання рішення суду від 03 листопада 2015 року про передачу дитини заявниці.
35. Як вбачається, з плином часу ситуація з дитиною змінилася, і зрештою суд переглянув питання про її місце проживання та, посилаючись на найкращі інтереси дитини, ухвалив рішення про її проживання з батьком (див. пункт 16). Проте Суд має переконатися, що зміна відповідних фактів не була пов’язана з невжиттям державою всіх заходів, які могли розумно очікуватися для полегшення виконання рішення про повернення дитини (див. рішення у справі «М.Р. та Д.Р. проти України» (M.R. and D.R. v. Ukraine), заява № 63551/13, пункт 65, від 22 травня 2018 року з подальшими посиланнями). З огляду на недоліки роботи органів державної влади у попередній період, про які вже було зазначено, Суд вважає, що до моменту ухвалення нового рішення про проживання дитини з батьком національні органи влади не виконали свого позитивного зобов’язання за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення возз’єднання заявниці з дитиною.
Без коментарів