Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідачки, які є аналогічними доводам касаційної скарги, що зустрічі батька з дитиною мають відбуватися виключно за бажанням самої дитини, з тих підстав, що з огляду на вік дитини, відсутність протягом тривалого часу особистого контакту батька з дитиною, який стався з вини відповідачки, можливість матері формувати негативне ставлення до позивача, що перед початком зустрічей може створити ОСОБА_1 перешкоди у формуванні довірливих відносин з дочкою.
Верховний Суд погоджується з таким висновком, адже, враховуючи постійне проживання дитини разом із матір'ю, тісний психоемоційний зв'язок саме з нею, обумовлення побачень батька з дитиною виключно бажанням дитини призведе до унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у вихованні та побаченні з дитиною.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди матері із ухваленими у справі судовими рішеннями.
Аргументи та доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів щодо визначеного способу спілкування батька з дитиною та участі батька у її вихованні, а також, що визначений судом спосіб спілкування дитини та батька не відповідає інтересам дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року).
Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини у відповідності з її віком і зрілістю. Право бути почутою є правом дитини, а не обов'язком. Укожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.
У цій справі судді не заслуховували думку дитини, мотиви і висновки щодо цього питання у рішенні не виклали.
На час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції дитині виповнилося 8 років, ніхто з батьків не порушував питання про заслуховування думки дитини.
Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідачки, які є аналогічними доводам касаційної скарги, що зустрічі батька з дитиною мають відбуватися виключно за бажанням самої дитини, з тих підстав, що з огляду на вік дитини, відсутність протягом тривалого часу особистого контакту батька з дитиною, який стався з вини відповідачки, можливість матері формувати негативне ставлення до позивача, що перед початком зустрічей може створити ОСОБА_1 перешкоди у формуванні довірливих відносин з дочкою.
Верховний Суд погоджується з таким висновком, адже, враховуючи постійне проживання дитини разом із матір'ю, тісний психоемоційний зв'язок саме з нею, обумовлення побачень батька з дитиною виключно бажанням дитини призведе до унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у вихованні та побаченні з дитиною.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди матері із ухваленими у справі судовими рішеннями.
Аргументи та доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів щодо визначеного способу спілкування батька з дитиною та участі батька у її вихованні, а також, що визначений судом спосіб спілкування дитини та батька не відповідає інтересам дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року).
Верховний Суд може застосувати лише релевантний висновок Верховного Суду, сформульований при вирішенні подібного спору у подібних правовідносинах.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним та об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, провадження № 61-17718св18, зазначено, що, визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, необхідно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд має враховувати, у першу чергу, інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров'я, психоемоційного стану.
У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20, провадження № 61-16244св21, зазначено, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. І таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Батько, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому під час вирішення спору щодо виховання дитини, зважаючи на її вікову категорію, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини спілкуватися з батьками.
Крім того, коли суд бажає вислухати думку дитини аби визначити її побажання щодо проживання з одним із батьків, та при цьому не травмувати психіку дитини та уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах та повідомити суд про результати цієї бесіди.
Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).
У справі, яка переглядається в касаційному порядку, суд не встановив на підставі належних та допустимих доказів, що психоемоційний стан дитини свідчить про те, що спілкування з батьком поза її бажанням не відповідає найкращим інтересам дитини, а отже, доводи матері про доцільність встановлення способу участі батька у спілкуванні з дитиною та у її вихованні лише за бажанням дитини ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Без коментарів